12 Липня Православна Церква відзначає день славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла.

Апостол Петро — уродженець міста Віфсаїди, брат апостола Андрія, жив зі своєю родиною в Капернаумі й займався рибальством. Звали його Симоном, а ім’я Петро (що означає «камінь») він отримав від Ісуса Христа. Життя Петра висвітлене в євангельській оповіді докладніше, ніж життя інших апостолів, тому що він увесь час перебував поруч із Христом, був особливо сильно прив’язаний до Нього і першим беззастережно повірив у Божественне посланництво Господа. За це він удостоївся особливої близькості до Господа. Так, разом з апостолами Яковом та Іоанном Петро був свідком воскресіння дочки Яіра, бачив славу Господню на горі Фаворі під час Преображення, залишався з Христом у Гефсиманському саду напередодні зради Його Юдою. Але, незважаючи на всю свою любов і відданість, Петро не уникнув найстрашнішого гріха — відступництва, який потім спокутував усе життя. Після арешту Христа він через малодушність тричі з клятвою зрікся свого Учителя. Але щойно Спаситель у ці хвилини лагідно поглянув на нього, Петро усвідомив усю тяжкість скоєного ним і, в сокрушенні, гірко заплакав. Його щире покаяння було прийняте Господом, і ось, явившись у день Свого воскресіння Марії Магдалині та іншим мироносицям, Він звелів їм: «Ідіть і скажіть учням і Петрові…»

Незабаром Христос знову утвердив Петра в апостольському званні, тричі повторивши: «Паси овець Моїх». І Петро став одним із найсміливіших проповідників Євангелія. Уже в день П’ятидесятниці він навернув до Христової віри спочатку 5000, а потім ще 3000 людей. Петро прославився багатьма зціленнями, а в Іоппії воскресив із мертвих Тавиту, безстрашно свідчив про Христа перед юдейськими начальниками та судом синедріону, двічі був ув’язнений, засуджувався на смерть, але після чудесних визволень ангелом не залишав свого проповідницького подвигу. Він побував у різних країнах Сходу й Заходу і, зрештою, мученицьки помер у Римі близько 57 року. Засуджений до розп’яття, він попросив розіп’яти його вниз головою, вважаючи себе недостойним померти так, як Господь.

Апостол Павло носив ім’я Савл, що означає «випрошений», «вимолений», і лише через деякий час після навернення до Христа став називатися Павлом. Він походив із Тарса, жителі якого користувалися правами римських громадян. Виховувався при Гамалиїлі, найвідомішому юдейському законовчителеві того часу. Савл виріс несамовитим захисником вітчизняного закону та отцівських передань. Євангельська проповідь апостолів викликала його палке обурення, і він став одним із головних їхніх гонителів. Він навіть вирушив до Дамаска, де від юдеїв переховувалося багато Христових учнів, щоб привести їх у кайданах до Єрусалима. Але дорогою його вразило чудесне світло з неба, настільки яскраве й сильне, що він утратив зір. У той самий час Господь Ісус Христос відкрився йому як Той Самий, Кого він переслідує. Відтоді Павло став новою людиною й отримав із вуст Самого Господа з Неба високе призначення — звання апостола язичників. Незабаром відбулося чудесне повернення зору і хрещення Павла, і ось ми бачимо, як він ревно проповідує ту саму християнську віру, яку спочатку переслідував із такою жорстокістю. Цій великій єдиній меті він відтепер присвятив усе своє життя. Чудеса, здійснені ним, церкви, засновані ним, промови, виголошені ним, послання, написані ним, величезний, надзвичайний успіх його апостольських подорожей, видіння й одкровення, яких він удостоювався від Бога, кайдани та страждання, яких він зазнав за Христа, і, нарешті, справжнє засвідчення своєї віри мученицькою кончиною — як вважають, у Римі 64 або 67 року, — усе це, безсумнівно, дало йому право на високе звання первоверховного апостола, а 14 послань апостола Павла шануються Церквою як джерело істинного християнського вчення.

Апостол Павло, як і апостол Петро, багато потрудився у поширенні Христової віри й справедливо шанується разом із ним як «стовп» Церкви Христової та первоверховний апостол. Вони обидва мученицьки померли в Римі за імператора Нерона, і їхня пам’ять святкується в один день.