Чотири роки тому світ прокинувся іншим. Для мільйонів українців — зруйнованими домівками, розлученими сім’ями, незагоєними ранами. Для нас усіх — питанням, яке досі не має відповіді: чому?

Церква не має простих слів на такий біль. Але вона має те, що важливіше за слова — присутність: Церква поруч із тими, хто плаче, бо саме з ними й Христос. Молитву за тих, хто воює. Надію, яка не зникає навіть у найтемнішу ніч.

Сьогодні ми молимося за кожного, хто втратив близьку людину. За кожного українського солдата на передовій. За дітей, які ростуть під звуки сирен. За мир — справжній, справедливий мир. Й за тих, хто віддав своє життя за свободу Батьківщини.

Боже, будь милостивий до нас і поблагослови нас,
освітли обличчя Своє на нас! Пс.66:1

Запалімо свічку й не забудемо.